Безмежжя полює на зранену душу,
Яка віднедавна не вірить вогню,
Яка возвеличує кожнеє "мушу"
І міцно тримає свою простоту.
Віднесене вітром лоскоче уяву,
Те, що хвилює, вростає теплом.
Душі́ не сягнути глибин океану,
Якщо на поверхні розкинувся шторм!
Ліплена суттю сміється розрада,
Яка в оксамиті пізнала зорю...
Душі́ вже немає куди поспішати-
Безмежжя вплелося в її німоту...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953628
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2022
автор: Сара Ґоллард