На полях колись росло жито,
А трави вмивали роси.
Тепер вони в крові , кулями збиті,
Хрести звелись в небо, згоріли покоси.
Згоріли покоси і люди згоріли
В тім пеклі , що зветься війною.
В стражданнях і горі матері посивіли...
Мій краю , що буде з тобою?
Сумує небо й плаче знов дощами,
Туманом сивим землю покриває.
Вітер розносить тугу над полями,
У вись небесну до синів злітає.
А скільки ж їх , відважних , молодих
На небі, де спокій , й не болять вже рани...
Там сам Господь піклується за них,
Нема ні зради , болю , ні обмани.
Вони з небес зорять на свій народ,
Благають нас усім єством збагнути-
Без єдності та всіх людських чеснот,
Нам Україні Волю не здобути!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953253
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2022
автор: Калинонька