ліловим світлом мерехтіло поле пахучої лаванди. Венді бігала з цим сяйвом у малесеньких дівочих долоньках. життя почалося. метелики легко взлітали з сизокрилими птахами у жовто-рожеве небо, яке майорило теплим сонцем.
в цій країні не було негативу, болю, хвороб, зла та жахіть. тут усі кожного знали. квіти співали романси, а листя дернв грали шопенівську мазурку ор.17 номер 4.
усі були щирими та безсмертними.
ніхто ніколи не помирав.
живими були навіть вогонь та камінь.
вони були коханцями, але про це ніхто не знав.
Венді ніколи не читала, бо не вміла, але вона була найрозумнішою, навіть розумнішою за дядька Френка.
він, найсправжніший йолоп, витратив усі гроші на лотерею, і за це його дружина, тітка Лакс, його бранила.
вона була художницею і любила малювати голих дітей.
тому що голі діти — це ягнята.
рибки пливли бистріше за Майкла Фелпса другого.
навіть кішка потягувалася наче вона Наомі Кемпбел.
повітря пахло трояндами, які Джош подарував на річницю Таші. вони були зі знижкою 25%.
а коні бігли по полю уперед новим висотам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2022
автор: Харрієт