- Мамо, чому такі люди сумні,
Не чути розмов, не співають?
Птахи он полохливі навесні,
Що навіть в траві не гуляють...
Ти говорила, що сонце весну
Проміннячком теплим ласкає,
Чому тоді, мамо, я не пойму
Прихід весни сумний буває?
Чому, коли бджілка радіє теплу
Гудуть десь у повітрі сирени?
А бабця хутчіше собачку малу
Забирає із вулиці в сіни...
- Послухай, синочку, я розповім,
Що в світі безмежнім буває,
Коли хтось вважає сильним себе
Й на меншого він нападає...
Твориться тоді безмірнеє зло,
Тут сила і розум - не дружать,
Бо мудрий сильний, негоже щоби
Напасти на слабшого - грішно!
Країни були у дружбі колись,
І мирно жили між собою,
Тепер одне лихо й біда лише,
Росіяни прийшли з війною...
І знищують рідні села й міста,
Малих і старих – всіх вбивають…
Наша країна у горі й сльозах,
Що навіть птахи не співають...
- Мамочко, не плачте… Я підросту,
Я варварам всім цим віддячу:
За кожну людину, кожну сльозу
Ніколи ворогам не пробачу!
- Синочку, затям… недовго катам
Українську землю топтати!
Бо з нами є правда, народу міць,
Цих істин ніким не зламати!
В. Ф.- 20.05. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952910
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2022
автор: Веселенька Дачниця