Степ. Схід сонця. (монофон)
Степ спав спокійним солодким сном. Спали суріпки, схиливши стомлені спекою суцвіття. Спали стоптані сполоханими сайгаками сіруваті спориші. Спало сонце. Стиха співав смерклому світу свою співанку сріблястий струмок. Стара сова спокійно споглядала сумовиті сутінки. Скоро степ скине сіру сутану.
Світ став сіріти, сутінки світлішати. Сивий серпанок стиха сповивав скоринку сонця. Снувало сірими сновидами сімейство сайгаків, струшуючи спозаранку спогади солодких снів. Смачними сухими стравами серед сінажу снив солодець. Серед сизих сутінків скрекотала схарапуджена сорока, соромлячись свого скрипучого співу. Спантеличений сердитий сіроманець скаконув свіжоскошеними сінами. Стріпонулись сайгаки, спроваджуючи свої страхи, стрімко сколотили струмок, скоро стрімголов стрибали серед сухостою стоптаними стежками. Сполохані синьокрилі синички сколихнули стебла сокирок.
Стоголосим співом степ стрічав сяюче світило. Спалахнули самоцвітами спраглі сухі стеблинки. Сяяли смарагдами стиглі суниці, скроплюючи сполум’янілими сльозами свіжоскошене сіно. Сходило сонце.
Світлина своя).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952722
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2022
автор: Luka