Найбільше за все я хочу додому,
З яким розлучила мене ця війна,
Розлука дає серцю й розуму втому,
Частинку душі без жалю відняла.
За що ці страждання і сльози щоночі?
Ким ми стаємо у цих страшних днях?
Болить всередині усе, горять очі,
Фізично в безпеці та серце в вогнях.
Усе вже не так, як швидко змінилось,
Життя до якого звикали всі ми,
Жахіття разів може декілька снилось,
Тепер же звикаємо ми до війни.
Далеко від дому хоч добре і тепло,
І звуків убивчих поблизу нема,
Та ми загубили думки свої,стерли,
Якась порожнеча, свавілля, пітьма.
Усі думки поруч з рідненьким будинком,
Який кожен день бачить лиха сповна,
Квіти і трави, що є попід тином,
Сльозами червоними миє весна.
Ми ж не для ворога край будували,
Працею, потом ,віддали роки,
Жили спокійно і зовсім не знали,
Що хтось забере все до чого ішли.
Лише ця війна без жалю відняла ,
Розлука дає серцю й розуму втому,
А я просто чекаю хоч трішки добра,
І найбільше за все хочу додому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952320
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2022
автор: Вікторія Павлюк