Я не вірю жодному слову,
Бо немає там більше віри.
Вони будуть брехати в очі
І майстерно так, ніби щирі.
Позбирають походи хрестні,
Бо вже страшно в деякій мірі.
І щоб вівці їх не розбіглись,
Заховались в овечій шкірі.
Та ведуть вони в ліс через поле
І так, ніби у царство Боже!
Відберуть собі найситніших,
І ніхто вже їм не поможе.
Буде мученик з їхнього стада,
Скажуть вірив і щиро молився.
Та згрішив і трави наївся
І за це життям поплатився.
Блеє шляхом така отара
І під ніс щось собі бурмоче.
Думки власної вже немає
Та вовкам догодити хоче.
І дітей своїх научили,
Як у світі потрібно жити.
Бути вовком в овечім стаді,
За горою по вовчі вити.
І не має там долі правди,
Тільки фрази в життя прошиті.
Не дай Боже змінитися часу,
Будуть гризти й по вовчі вити!
14.05.2022
by Shtuka Yaroslav
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952054
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2022
автор: Штука