Заплітала мати донькі коси,
І бажала доленьку легку́.
Хай в дитинстві ноги твої босі
Топчуть в травах пахучих стежку́.
А та стежка біжить десь далеко,
Завиляє убік понад річку.
Над водою крилатий лелека
Зустрічає тебе, мов сестричку.
Заплітала в коси цвіт калини,
Щоб життя не самотнє було.
І бажала для своєї дитини,
Щоб відчула любові тепло.
Щоб кохання зустріла взаємне,
Щоб у серці дівочим кипіло,
І бажання усі потаємні
Немов струни в душі забриніли.
Доню доню, нехай твоя доля
Буде краще, ніж мо́я була.
Одинока стою, як тополя,
А навкруг поросла ковила.
Я бажаю тобі моя люба
Поміж люди завжди проживати.
Але інколи згадуй стежину,
Що веде у те місце де мати.
Ой ви коси, мої любі коси,
Заплелися, як доля в стежках.
Материнські, немов срібло, сльози
Запеклись в кольорових стрічках.
Тихо вітер гуляє по сте́пу,
Підіймає затоптані трави.
А десь доня гуляє далеко,
Але мати як завжди чекає…
Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952023
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2022
автор: Степан Олександр