Червнева ніч, настояна на липах,
на спеціях із денних млосних спек,
на стріхи низько зорями налипла,
відкривши незглибимий літній спектр.
Аж ось прийшов і ліг на крони вітер,
овіяв прохолодою село.
Лякають блискавиці хату й літо,
на зорі напинаючи заслон.
Дерева гне – аж пси позамовкали.
І лиш цвіркун ще й досі огризавсь.
Під гул дротів і скреготи металу,
все блись та блись, – все ближчає гроза.
Немов коти, ховаючись від бурі,
згорнулися клубочками хати,
поснули і, здається, вмить забули,
що ще хати вони, а не коти.
Коти ж вві сні хатами поставали,
і стріхами вже чують – буде дощ.
Сховали животів і морд овали,
мов судна – в пречутті кораблетрощ.
Та завтра, як не сталося й нічого, –
знов спека вшкварить, зникне інтерес.
Коти й хати розправлять гордо щогли,
в чеканні на сієсту й вітерець...
© Сашко Обрій.
29.06.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2022
автор: Олександр Обрій