Потяг життя рушає невпинно...
Ніхто не завадить, ніхто не зупинить.
Людина живе? Просто існує...
Хто горя пізнав, той щастя почує...
Кохання приходить, ніхто не впізнає,
Хоч душу і розум від нього втрачаєм.
Ми щойно знайомі, та вже найрідніші...
Та це ненадовго... це лише вічність...
А вічність- це що? Це зовсім нічого...
Лише вісім букв, лише одне слово.
Про неї говорим без суму й печалі,
Поклавши на ноти, мов пісню співаєм...
Пусті всі розмови і клятви - брехливі...
"Я завжди з тобою", " тебе не покину"...
Мова солодка... слово - перлина...
Хто вчора клявся - сьогодні покинув.
Справжня любов зникає... Не згодна!
Хоч зникнути може все що завгодно.
Можливо, це доля? Закони буття?
Можливо, то мрія, що красить життя?
Зрозуміє не кожен! Не кожен захоче...
Та кожен собі своє щастя пророчить.
Кожен живе, як душі заманеться...
Без совісті, честі, правди у серці...
Нас життя без упину змушує вірить...
Із часом не варто втрачати надію...
І щастя не варто фінансами мірять...
Щасливою робить людину лиш мрія...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951554
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2022
автор: Анастасія Крупська