Жінка проводжала на війну кохання,
на вустах бриніло лиш одне прохання:
"Повернись додому, любий мій, живим,
коли я без тебе, то не маю сил.
Я не маю щастя, коли ти далеко,
повертайсь скоріше, вже летить лелека
до гнізда, що звила у нас біля хати,
будем тепер разом на тебе чекати".
Вийде рано-вранці, стане край воріт,
до лелеки мовить, чи не зна де слід?
Чорнокрила птахо, ти лети скоріше,
звісткою від мене милого потішеш.
Кинь йому пір'їнку, чуєш, не шкодуй,
буде оберегом від ворожих куль.
Жінка до лелеки знову говорила:
"Якби ж ти зуміла дати мені крила".
Птаха у гніздечку пташенят плекає,
жінка у віконце вдалеч поглядає:
"Якби мала крила, я б закрила небо,
сонцем, вітром, світлом стала б я для тебе.
Я до тебе, милий, у думках полину,
принесу з собою щастя на хвилину,
обійму любов'ю, пригорнусь думками,
то війна розлука стала поміж нами".
Зоя Журавка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2022
автор: Зоя Журавка