З роздертих хмар лилось холодне світло,
А їй здавалось, що корона неба
Перевернулась променями вниз
Лілейною подобою з ліловим
Лякливим відлиском на обручі навкруж.
Вона схиляла голову свою
Шукаючи на попелястих тінях
Привиддя скіпетра. І в тиші квітника
Здавалось їй, що пелюстки нарцисів
От-от зів'януть. Гуркала гроза.
І у висках, як небо в сизих хмарах
Стискала втома сліз, дощу, води
І як земля крутилася свідомість
Не маючи опори. Тільки попіл
Густої тіні, хмар на язику
Що повертав її у Маріуполь.
А ніч близька, ще трохи і пекельна
Заграва вхопить за її рукав,
І вкине пурпуровою рукою
У сад в якому вибухне гранат.
Туди де морок, звідки розповзлися
Нещасні тіні в пошуках монет
Впиваючись водою підземелля
Руйнуючи архітектуру міст
Ґвалтуючи життя, закон та право
Отримавши відпущення злодійств
В чужих краях сприйнявши за чернетку,
Життя, яке розписували в смерть.
09.05.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951323
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2022
автор: Володимир Каразуб