Вона нікого... Ні. Здається, що любила.
І тільки серце тиснуло чомусь.
У щасті їй, напевно, не щастило -
Горда, щоб програти хоч комусь.
Із нею зручно, навіть дещо легко.
Змарнілі очі, стиснуті вуста.
Вона сама розі́рве всі тенета,
Аби вночі боліла знов душа...
А їй би бути трішечки слабкою.
А їй би погляд, впевнений, змінить.
І хто б тоді пізнав її такою,
Чарівну пані із жагою жить?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2022
автор: Тетяна Білогай