Мені сьогодні приснилось
Як я виходжу з тунелю
І сонце у небі світилось,
А з серця мов скинуто скелю.
Навколо знайомі сміялись
І я підійшла до Надії.
Ми довго у небо вдивлялись
Й шукали у спогадах мрії.
І сонце світило крізь пасма
Завитого вітром волосся.
Навколо так тихо і ясно.
Чи правда? Чи все це здалося?
Та раптом я все зрозуміла.
Це площа Софіївська й ми.
Така ж непохитна як віра
Крізь призму із болю весни.
Надію я міцно обняла.
Сказала: "Це вперше я тут".
І сльози уже не спиняла,
Що жили в мені, наче ртуть.
Надія мені посміхнулась.
Сказала: "Ми тут були часто".
Я тихо назад озирнулась.
Блакитно так, сонячно, ясно...
Я знову її обійняла.
Ми, правда, тут часто були.
І пошепки, мов прокричала:
"Я вперше тут! Після війни."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950560
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2022
автор: Галина Кудринська