Спека неймовірна, жарке літо,
Вітер десь сховався у гіллі.
Колоситься спіле уже літо,
Важкий колос хилить до землі.
У надії в небо поглядають,
Просять в хмар, хоч крапельку води.
Та бажання їх не співпадають,
Мабуть, їх не чують з висоти.
Щоб закрити сонце - треба сила,
Та вони легенькі, ніби пух.
Ненадовго хмарка все ж зуміла,
Всі навколо перевели дух.
Тут вітрець розправив свої крила,
Полетів прожогом до ставка.
Ця ідея швидко осінила,
І вона була така тривка.
Від води неслася прохолода,
Настрій вже змінився навпаки.
Показать талант - була нагода,
І притихли раптом всі птахи..
Очерету щось шепнув на вухо,
Попросив стеблину непросту.
Той уважно так усе це слухав:
Цю ідею я не пропущу!
І зробив вітрець собі сопілку,
Полилася музика зараз.
Грати вправно міг він ще змалку.
І була доречна музика якраз.
Все затихло, впала ніби й спека,
Як чарівна музика лилась.
А думки про спеку вже далеко,
Ніжна прохолода розлилась...
----------------------------------
Здогадались, хто її приніс? )))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950427
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2022
автор: Н-А-Д-І-Я