А давай засіємо землю квітами?
І пшениці більше - нехай росте.
Сонце, золотими його софітами,
Все осяє - діло його просте.
Кажеш що пшеницю не буде змелено?
Хай ті зерна падають досхочу.
Подивись як хороше і як зелено,
По лугах не йтиму, а полечу.
І побачу зверху, як буйно стелиться
Все, що ми залишили на Землі.
Колосиста рідна душі хурделиця,
Проросте духм‘яністю на столі.
За столом родина чиясь збирається,
Знов лунає пісня попід гаї.
І ріка із місяцем покохається,
І у них народяться солов’ї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950092
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2022
автор: Лада Квіткова