Літа її у щедрій сивині,
Хоча і не глибоку має осінь.
Синок її, єдиний, на війні,
Вона й лягла автографом у коси.
Вже кілька літ матуся в молитвАх,
А іноді вплітає їх і… в вірші,
Шукає найчуттєвіші слова,
Аби вони звучали яскравіше.
Їй туга зморшкою поранила лице,
І усмішка кудись запропастилась,
Адже синочок став тепер бійцем.
Навідавсь раз. Вона й не надивилась…
А це наснився, хоч і не малим,
Як запускав повітряного змія.
Не бачила ніколи його злим –
Чи ворога убити він зуміє?
І вже думками поряд вона з ним:
Чи у безпеці син і чи здоровий?
Чи має він сніданок, хоч пісний?
А може, де стікає любий кров'ю?!
Тривогу жінка швидко проганя,
Адже у неї він один-єдиний,
Під ним його й її рідна земля
І усієї їхньої родини.
Тож Бог врятує і його, й її,
І всю-усю велику Україну,
Де особливі люди й солов'ї.
Може, тому і мова солов'їна!!!
16.05.2022.
Ганна Верес Демиденко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949896
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2022
автор: Ганна Верес