Вікна горять, наче просять "давайте, ракети,
Нам вже не страшно, забули - палає війна,
Нам би театрів, пляшОк і нові сигарети,
Дайте нам знов перед сном подивитись лайна,
Знятого гарно, з субтитрами, в повному залі,
Дайте попкорну, налийте улюблений джин,
Дайте сторінку тієї вродливої кралі,
Дайте бензину і знижку на лАтання шин..."
Вікна горять, а в дворі все гучніше колонки,
Весело грають у теніс, збираються в клуб...
Тільки от поруч димІють глибокі воронки -
Хтось вже ніколи не буде обпечених губ
Ні цілувати, ні бачити, навіть не чути,
Більше не стисне в обіймах улюблених тіл...
Як ми змогли все так швидко... настільки забути?
Як нам сідати за свій переповнений стіл?
Як нам живеться у звільнених кимось кімнатах?
Як нам ходити поверх безіменних могил?
Як не сидІти у сховищах і у палатах?
Як нам, в цілОму? Як нам живеться без крил,
Що підіймали ще в березні, ще на світанку?
Як нам так спиться, так глибоко і без страхУ?
Як нам тепер не молитись крізь сльози щоранку?
Як ми ковтнули ту правду, бридку і гірку?
Вікна горять, як запрошення знову стріляти,
Музика весело глушить старіючий жах...
Нам би хоч день, хоч годину, хоч мить постоЯти
В тому окопі, в тих досі гарячих містах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2022
автор: Аарон Краст