Ще ніколи так не хотілося
Розбачити цей світ.
Він пахне паленими нутрощами
Та застиглою кров'ю
В гирлах морів і річок.
Вона стала зіницею Божого ока.
Я молюся за тебе
Не з великої віри,
А зі страху,
Він живить князя світу.
Заплата ж велика, тож тіло
Вбирає гріхи,
Щоб померти в багрянці.
Зупинитися важко,
Бо навіть Каїн мав мітку,
А тут - така пустка,
Що звук від крику скручується
У маленьке Ніщо.
Що з ним робити?
Обійняти, сховати чи кинути
У розсіяний промінь.
Світла мало,
Зроби його оберегом.
Предмети вмирають,
Не тужи за ними.
Зараз усе в електронному
Варіанті пам'яті.
Як забудеш,
Все одно вигулькне десь зопалу.
Замайорить,
Але тільки не плач,
Сльози вимиють первісний образ,
Як дощ змиває полотно картини.
Лишається мовчати та чекати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2022
автор: Олена Ганько