Мовчати та чекати

Ще  ніколи  так  не  хотілося
Розбачити  цей  світ.
Він  пахне  паленими  нутрощами
Та  застиглою  кров'ю  
В  гирлах  морів  і  річок.
Вона  стала  зіницею  Божого  ока.
Я  молюся  за  тебе
Не  з  великої  віри,
А  зі  страху,
Він  живить  князя  світу.
Заплата  ж  велика,  тож  тіло
Вбирає  гріхи,
Щоб  померти  в  багрянці.
Зупинитися  важко,
Бо  навіть  Каїн  мав  мітку,
А  тут  -  така  пустка,
Що  звук  від  крику  скручується  
У  маленьке  Ніщо.
Що  з  ним  робити?
Обійняти,  сховати  чи  кинути
У  розсіяний  промінь.  

Світла  мало,  
Зроби  його  оберегом.
Предмети  вмирають,
Не  тужи  за  ними.
Зараз  усе  в  електронному
Варіанті  пам'яті.  
Як  забудеш,  
Все  одно  вигулькне  десь  зопалу.  
Замайорить,
Але  тільки  не  плач,
Сльози  вимиють  первісний  образ,
Як  дощ  змиває  полотно  картини.  

Лишається  мовчати  та  чекати.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2022
автор: Олена Ганько