Темряву світанкового неба
Прорізали крилами пташки.
Навздогін їм летіли ракети.
Теж крилаті - небесні пастки.
Полум’яні язики від взриву
поглинали усе довкола:
їм земля українська треба -
хай горить і завод, і школа.
Не кувала зозуля солдату,
бо боялась наврочить горе.
А в окопах життя затихало
І німіло замерзле поле.
Так війна починалась.
Починалась? Чи одвічно жила
Поміж нами? Такі різні народи:
Хтось породження пихи і зла,
Безпідставної міці величність,
Горді, пращурів диких нащадки,
Мародерів і вбивць, марґіналів,
Що одвічно стирали всі згадки
Про Вкраїну і матінку Русь.
Большовицьке криваве іго,
Розіп’явши таланти свої
Не дали народитись індіґо.
Хтось же мріяв й боровся
одвічно за свободу свого народу.
Хтось панам не скорився
І не жив багачам в угоду.
Наша воля - не панська власність.
Ми не падаєм на коліна.
Ми воюємо з вами щоб тільки
Завтра зранку сміялась дитина.
Щоб співала рідні пісні,
Не боялась свобідно сказати
про любов до землі своєї
і про те, що зробили кати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948931
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2022
автор: Ангеліна Спільник