Ми не будемо битись в істериці й падати духом.
Хтось так дуже хотів, щоб народ наш і скиглив, і скнів.
З-за свинцевих небес голос Бога звучить дуже глухо,
ми стаємо жорсткіші, все більш відчуваючи гнів.
Крізь колючі дощі, крізь повітря отруєне згарищ
ми йдемо все вперед, в майбуття прорубаючи шлях.
Духи предків встають із полів стародавніх ристалищ
та ідуть з нами в бій, щоб війни був зничтожений жах.
Навіть прах з наших рідних могил силу нам посилає,
українська земля – найдавнішій з усіх оберіг.
А тому у орди шансів зовсім ніяких немає,
кожен третій з ординців уже в нашу землю поліг.
Час мине, і в повітрі гримітимуть тільки-но грози,
ми за тишу та мир зараз платимо вищу ціну.
Буть довго ще гоїтись рани та сохнути сльози...
Хай покарані будуть всі ті, хто приніс нам війну!
Ми не будемо битись в істериці й падати духом:
нами вказаним шляхом рашистськії йдуть кораблі.
І хоча з-за небес голос Бога звучить дуже глухо,
наша сила – у вірі й у нашій священній землі!
Картини Олега Шупляка
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2022
автор: Денисова Елена