(Присвячую українським захисникам Маріуполя Валерії Карпиленко та її коханому Андрію, які одружилися у стінах заводу «Азовсталь», де через три дні Андрій загинув).
Їх кохання, як сонце, світле,
Як і їх молоде життя,
Вічна загадка цього світу
І людського у нім буття.
У полоні військових буднів
Долі їхні переплелись.
Були й миті в них незабутні,
Як цілунком вуста впились.
Там «Азов» воював нівроку.
Перед подвигом світ завмер,
Бо поклали немало орків,
Смерті мовили: «Не візьмеш!»
Їх не в церкві було вінчання –
У підвалі і без фати,
У серцях їх жило кохання –
Проти нього – війна, кати.
Їх подружнє життя коротке:
Три доби їм Господь відвів.
Смерть тулилася за пів кроку.
День і ніч «Азовсталь» гримів.
Після третього дня укотре
Застогнав бетон, аж присів…
Чи то фатум на бік став орків,
Чи втомився від потрясінь?
Впав її кароокий лебідь –
Обпекла його кров бетон,
Шлях душа відшукала в небо,
Заявити щоб у ООН,
Аби виручить побратимів,
І поранених, і живих.
Орки ж навіть по ній гатили,
Добавляючи жертв нових.
П’є журбу молода лебідка,
Мов сирітка тепер вона…
Допомоги чекати звідки?
Вбила щастя її війна.
І все ж вірить ув Україну,
Що не кине в біді дітей,
Чує крик, схожий на чаїний.
Вихід, віриться, світ знайде.
13.05.202.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2022
автор: Ганна Верес