Похилилась тополя без вітру, а в смутку холоднім.
Як невіста проллє свої сльози плакуча верба.
І лелека самотній у полі неначе в безодні
Заблукає приблудою тихою.Всюди журба.
Опустілі від люду вкраїнського села, зчорніли
Бо занадто багато побачили (свідком були)
Ну, а небо до неба не схоже чуже й оніміле
Відіб'є у собі мертвий слід весняної золи
Заблукає душа не чужа та одна за одною
По дорозі у небо з молитвою всупереч злу
Між христами іще оглянеться, й втече за юрбою
На останнок, свій погляд віддасть небесам і селу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2022
автор: Процак Наталя