[i]«Ми – європейська країна і не будемо робити як москва.
Ми повинні дотримуватись європейських цінностей».
( Із промови Ірини Венедиктової )
[/i]
Так іноді хочеться плюнуть на цінності
Та й кинуть снаряд на москву,
І прямо у кремль. Так, немов із взаємності...
І в мумію їхню оту.
Бо навіть над нею кацапи знущаються...
О, людоньки, й стільки ж то літ…
А може, за те, що накоїв, хай мається
Й відбуде за кожен свій гріх?!
Бо саме від нього, із й́о́го подачі
"Совєти" прийшли і гулаг,
Де зборище неуків, п’яниць ледачих
Зібралися править вверхах.
І правили, дійсно, що вміли - робили,
А розуму ж то не було́.
Щоб «власть» показати – жахіття творили.
Стогнало і місто, й село.
А потім скрізь ви́силки, згін у колгоспи,
Незгодних везли в Соловки,
Скрізь голод і морок, і «чорнії вОрони»,
І розстріл в подвір’ї тюрми.
А зараз нащадки тих неуків правлять.
Те саме творять, що й батьки:
Кругом мародерять, глумляться, вбивають,
Зривають будинки, мости.
І зараз так хочеться в кремль пальнути,
Затиснувши руки в кулак,
Щоб навіть, не знати, не чути, забути,
Щоб зразу ж закінчивсь цей жах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2022
автор: Ольга Калина