Старіє весна, із хрущами на землю падає.
Два місяці вщент… І скільки іще буде вкрадено?
Колишуть коштовне життя в укритті руки матері,
колиску руйнує війна із цикадами-канонадами.
Синці порожнечі у вікнах. Ой ходить сон колами.
Сирени сховались у венах, та й віра там — молимось.
Дошкульні удари. Оселі — засмічені кратери.
Питається сон у дрімоти: де ночувати нам?
Міцнішу колиску сплете ще життя й не зважатиме,
що шрами вздовж днів у війні вже малюють патерни.
Старіє весна, щоб завмерти в безвітрі колосом
Завмерти та влитися в літо, мов пісня, голосно.
І літо триматиме Шафку та воркотатиме
у мирному місті й селі України-матері.
І сон намалює орнаменти, зорями складені.
Для слави героїв ми стали вогнів міріадами.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2022
автор: Олена Галунець