Нагромаджував зброю,
Накопичував гнів,
Раз назавжди зі мною
Розібратись хотів.
Гартував нишком кулі,
Вів брехливу війну,
Щоб усі відсахнулись
І лишили одну.
Мала вмерти, чи в рабство
Йти впокорено я,
У надумане братство
Придорожнього пня.
Вдячно мала годити,
Поклонятись йому,
Поміняти дім світлий
На гнітючу тюрму.
Лютував, як не стала
Безхребетною я,
Нарікав, що зухвала,
Підколодна змія.
А як Бог не покинув,
Віри іскорку дав,
Ще сильніше вражина
Накидатися став.
У кільце брав, за горло,
Про невдячність сичав,
Що, мовляв, надто горда
Без належних підстав.
Та куди мені дітись
Із батьківських земель?
Так буяли тут квіти
Поміж рідних осель,
Так ясніло тут небо,
Як ніколи й ніде,
Що, коли вже так треба,
В землю цю з ним ввійдем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2022
автор: Оксана Дністран