Ластівка
🇺🇦🪺
Чи знаєш ти, ластівко, що впало твоє гніздо?
І не просто упало - його розбомбило зло.
І коли ти збиралась летіти з далеких країв,
Десь снаряд в рідні стіни, в домівку твою летів.
Розлетілось по світу, все що роками ліпила,
І змішалися з пилом земля, гілочки, трісла глина.
Більше співу не чути, тільки волання сирени.
А чи знаєш ти ластівко, що дому немає у тебе?
Усміхнулася ластівка:
Пташка я не проста.
Я цвяхи виймала з ран на розп'ятті Христа.
Я знаю і вірю, тримає невидима сила,
Що Бог покарає тих, хто зламав пташці крила.
Хто топтав пташенят, і глумився над болем, безсиллям.
Хто чинив над усім таке дике, жорстоке свавілля...
Рани, шрами землі, і розсипані хліба крихти,
Але, хочеться так, і літати, і далі жити!
Нап'юся води з джерела, і полину по світу.
Буду знову гніздо з гілля, глини і пір'я ліпити.
Зруйнувалось воно, та стіна, якось дивом вціліла!
Відбудую усе. Як же я опускатиму крила?
А чи знаєш ти ластівко?
Знаю, усе добре знаю!
Оминала ракети, летіла додому я в зграї.
І терпіла весь біль у розрізаних, чорних крилах.
А з небес Україна до щему, до болю красива!
Дзьобом з тіла виймала у неї смертельні кулі.
Тільки мила, жива! Гнізда ми геть усі відбудуєм!
Скоро мир вже наступить. Поїде додому солдат.
І полинуть у небо голоси молодих ластів'ят.
Шкурак Тетяна
Світлина взята з інтернету
#Шкурак_Тетяна_поезія_війна_Україна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947135
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2022
автор: Шкурак Тетяна