Боже! Вільна дивна країна!
Чи, може, божевільна?
Що топить своїх же дітей
В криваво-материнському молоці
Натрудженими руками,
Сволочівський дім ставить
Нову виставу у своєму вертепі,
А за моєю спиною хтось стогне:
«Месія Воскрес!»
Та голота, мерзота й усіляка беззуба сволота
Обпльовуванням паплюжачи,
Не встигає, навіть, штанців натягти
Своєї розумової кволості...
Не навчившись рухати ногами думок,
Слинявими язиками ненависті рухаючи,
В своїй химерній маячні навислі...,
Підтираєте один одному іржаві роти,
Заїдами братовбивчої крові виблискуючи...
Твоє дітище, як і звичайно, грає
Поза правилами, вигаданими у вищій інстанції,
Коли вищі не сприйняли, налякані,
А нижчі зреклися з тваринних інстинктів.
Очі пухнуть, коли добивають
Вранішнє сонце, що не зійшло ще,
Не стало до бою з тією темрявою,
Обдертою в дранім вбранні...
Хотів би я взнати, коли тобі стане боляче
За тим, власне, поглядом вовчим,
Чи криком, обірваним у пустоті...
20.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2022
автор: Олекса Доброгорський