У палаті, як в бункері зрання,
В моїм серці сьогодні зима.
Запечалило розум страждання,
Не куй люба зозулько дарма.
Осінь коні у вічність сідлає,
Коси білі... в роках посивів.
Плоди кожен свої пожинає,
Але ж кажуть все з волі Богів.
Струну серця, за рану торкаєш,
Й ти зозулько... так рано куєш.
Певно долі для мене благаєш,
Хоча сум у рядочках про меж.
Забіліло… як сніг на прощання,
Ген на дворі черемха в цвіту.
Не світи для мене, як востаннє,
За вікном, як голубка в саду.
Жага силою дух наповняє,
Хай натягує смерть тятиву.
Краса тіло в діброві зціляє,
Свою долю лиху омину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946467
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2022
автор: Волиняка