Прокинулась я ранком
Вiд нiжного спiванку
В блакитному роздоллi
Над соняшникiв полем.
В вiкно дивилось лiто
В вiнку з барвистих квiток
На золотiм волоссi
Пшеничного колосся.
Стрибали, наче в казцi,
Скрiзь сонячнiї зайцi.
А пiсня все лунала
Та вийти закликала.
I я побiгла стрiмко
До ближнього узгiрка,
Крiзь молодi тополi
У соняшникiв поле,
Лягла на землю теплу
Та подивилась в небо,
Де сяють, наче зiрки,
Скрiзь сонячнiї квiтки.
Їх золотi пелюстки,
Мов мавок дивнi хустки,
Хитались i тремтiли
Й до мене шепотiли,
До рук торкались з лаской
I чарували казкой
Про золоту країну
Пiд вiльним небом синiм.
Відтоді в моїм серцi
Є потайнiї дверцi
В те небо волошкове
I соняшникiв поле.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946118
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2022
автор: Емма Конвалiя