Ти пробач, рідна земле моя, я в мовчанні жила
В час коли не вщухали у лоні безперервні бої
Бо твоя вишиванка насправді для мене свята
Тільки я ще не гідна допоки одягнути її
Ти пробач мені, брате, за те що за мене дурну
Своє юне життя віддаєш не натішившись світом
Я ще вірю у те, що вернешся і я обійму
Тебе міцно за плечі, солдате, мій воїне світла
Ти пробач мені, сестро, за те що з тобою не я
Розділяю твій страх і сміливість рятуючи душі
Твоє серце мов криця, міцне, берегине свята
Де б не була сьогодні у небі на морі чи суші
Ти пробач мені, Боже, що я не настільки в тобі
Розчинилась уся, як би мала зробити відразу
І що люттю згоріла, ненавистю в клятій журбі
Підкоряючись болю який нам наречений часом
Ти пробач мені Боже! Спаси мою землю й братів
І сестер чорнобрових яким так сьогодні не легко
Будь для них і мечем і щитом, хорони від катів
Будь прихистком для них, бо від дому вони ще далеко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946008
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2022
автор: Процак Наталя