На місці неба — стіна із бруду.
На місці річки — новинна стрічка,
слова, які я за мить забуду.
Ковтати стрічки — погана звичка.
На місці гір — безкінечне горе.
На місці моря — підвальний морок.
Здіймає очі звірисько горде,
скарби ховає свої за сволок.
На місці мови — розгублений погляд,
сумний, як дощ над футбольним полем,
гравці якого сховались у погреб
й сидять наодинці із власним болем.
На місці сонця — чужі здобутки,
на місці спогадів — плач і гомін.
Та попри все це легкі незабудки
Чекають не перший травневий промінь.
***
І буде травень. І буде травма.
Нам жити з нею. Нам з нею спати.
І озиратись небезпідставно,
втрачать свідомість під стук лопати.
Нам з нею разом за стіл сідати
і їсти, й цикати після чарки.
І множитимуться дати, дати
й цитати, і від тріумфальної арки
запаморочиться в панічні атаки.
Нам з нею разом у ванній вити,
з обличчя змивати шрами й ознаки
того, що зробили із ним московити.
Нам, взявшись за руки, стрибати в яму,
в останнім горіти вогні, можливо.
Та — попри все — незабудки не в’януть.
Най буде промінь.
Най буде злива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2022
автор: Артем Падалкін