Щось так гучно стріляє і б'є у груди,
Щось важке і гаряче, немов смола.
Від снарядів щоночі вмирають люди,
А заразі ніяк з довжини стола.
А зараза синіє і супить брови,
Тупотить і скрегоче, жуючи гнів.
Слуги мовчки стоять. У мовчанні "хто ви?"
Та ніхто не промовить і пари слів.
А ракети летять по шибкам і стінам,
Літаки скидають тисячі смертей.
Пляжі і поля віддалися мінам,
І щодня вмирає декілька дітей...
А зараза знову кричить і маже
Яд слюни своїх же ідейних фраз
Про єднання, віру і щось там каже
Про прощення і про ярмо образ.
А завали скрізь, під камінням люди,
Під землею хтось народив дитя,
Щось колись, можливо, і далі буде
На могилах, де вже нема життя...
А зараза темна, смердять болота,
Понавіша всюди рудих стрічок,
Розстрілявши бюст, ця брудна мерзота
Все гвалтує і матерів, й дочок...
Розтоптавши степ, розстрілявши море,
Підпаливши ліс, зруйнувавши дім,
Ця зараза кров'ю фарбує горе,
Потім каже "братику, ну ходім,
Обійми, я буду тебе любити,
Буду знов сміятись і трохи бить,
Та ж ти маєш, звісно, мене простити,
Я ж помру без тебе, не псуй цю мить..."
І тоді встає все оте каміння,
Всі оті тіла із своїх могил
І йдучи на схід, де росте проміння,
Люди підіймають мільйони вил.
І тоді нікому уже пощади,
Ні жінкам, ні дітям, ні будь-кому,
І зараза мре, і гниють фасади
Стін і мурів, зірка себе саму
Розриває, гне і фарбує в білий,
Фараона палять, гробниця вщент,
І той цар, що мав би зостатись цілий,
У петлі на площі, кругом цемент,
У якому тонуть усі поети,
Всі князі і місто семи морів,
А на стінах славно горять портрети...
Потім тихо (навіть без цвіркунів).
І покида вила плюють на трупи,
Потім повертають і йдуть назад...
Там будують дім, засівають крупи
І співають весело... про дівчат...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945657
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2022
автор: Аарон Краст