Стогін мій розбуди,
Я вільний, знесилений звір,
Янгол у затінках самого себе,
Картаючий раб на долю рабів.
Ховаючи душевні муки, зриви і принади,
Ти мусиш йти, вставати, падаючи,
Не маєш права бути ти слабким в цей ранній час,
Бо вже чекають там на тебе ті, хто впав.
Чекають ті. що мріють розчавити нас,
Що мріють розірвати серце навпіл,
Й при цьому посміхатись в віччі,
Триччі не відрікайся від Святого ти Письма
І йди на заздрість тим, позаду хто лишився в злиднях...
Вільний! І вільна доля чекає нас у каятті,
Невільників же втопиться безодня у власному безчинстві,
Не відволікайся! Просто йди -
Твоя дорога вже написана на зорях.
Не хочеш ліпшої, бо іншої нема,
Не треба іншої, п’яній від болі,
Що нам всім нарекла... знести свої тортури,
Стерпіти крик душі в очах німій розлуці.
Скрежіт на зубах сповіщує про втому,
Але не піддавайся спокусам хибним, що стануть при дорозі,
Поводирем ти мусиш бути для сліпців,
Не сперечайся, не буде з того користі нікому.
Просто йди... й дивись під ноги!
Не розшиби душі в пилу і крові,
І не вкради останні сподівання тих, хто вірить,
Хто не зрадив долі...
Й полишив світ в буденному вбранні чистих чеснот...
01.05.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2022
автор: Олекса Доброгорський