Попереду завжди... як ніхто.
Як Мотрюк ти не прагнеш до слави.
Як Анфіса Букрєєв – Стефко.
Сієш правду в безмежжі темряви.
Сокіл ясний, орел степовий.
Ти проводиш розмову з вітрами.
Там ведеш ти з нечистими бій,
Захисник наш для Божої Брами.
Бо пітьму зупиняєш грудьми,
На порогах пробуджуєш душі.
Щоб нарешті ми стали людьми,
Щоб віки нас зустріли грядущі.
Яке щастя, ще в нас Фаріон.
І хоч зайди ще пишуть Закони.
Дуже скоро впаде Вавілон.
У «небесний» відійдуть масони.
На землі щоб ми вічно жили,
Щоби з гаю кували зозулі.
Щоб з кринички лелеки пили,
Щоб довіку минали нас кулі.
Сил небесних ти син і онук,
Всесвіт музики, геній, філософ.
Тобі дякую наш Аз ПА Рик,
Від Творця тобі вручений посох.
Ради нього живи... і твори.
Русів Роду єдиний Учитель.
Певен виведеш Рід наш з імли,
Недаремно ти Брате хранитель.
В Кодачку Роду нашого Дух,
Святослава напевно то крила.
Ой, не легкий в нас оріїв плуг,
Та могуття... енергії сила!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945255
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2022
автор: Волиняка