Байдужість стріляє в потилицю,
Жорстокість глумить живих танками,
Честь і мораль сперлись на милицю
І не прикрити правди дірявими
фіранками.
Гаряча кров лилася й розтікалася,
Щоб рознести життя по венах хворого
світу,
Скорбота мати з колін не піднімалася
І не зводила погляду з кривавого цвіту.
Обнімала бездиханне дитятко
Все покрите болючими ранами,
Здавалось, наче на руках тримала янголятко,
Що могло бути вбите тільки тиранами.
Пригортала решту діточок і молилася
Під крики сирен і смертоносних ракет,
Щоб ніч вже на ранок змінилася,
А рука ката не підняла вчергове стилет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2022
автор: Вікторія Воля