Тривожна валізка більше тижня лежить,
В кожну мить я боюся,що ракета влетить.
Що вибухне в хаті,чи десь на подвір'ї.
Та хочу я миру,про спокій я мрію.
Мій Саша не дома,десь там на війні,
Як все це покинуть?Не просто мені!
Розум каже:"Іди! І діток збирай"!
А ноги не ходять,не не ідуть в чужий край!
Три дні я збиралась, шукала дороги,
Та транспорт не їхав, не було і змоги.
А тут все так швидко,дзвінок пролунав.
Ну що ти вже їдеш?Бо час вже настав.
Вдихнула повітря,зібралась з думками,
Бог чує молитви!Він завжди із нами!
Все те що просила ,само завітало,
І тепло на серці так стало.
Невже ми поїдемо,покинемо пекло?
І буде там тиша?Далеко-далеко?
Та як же поїхать,залишити дім?
І дні всі щасливі залишити в нім?
Та найбільше,болить на душі,
Що лишаються тут рідні усі.
І земля тут вже рідна,і посаджені квіти,
І тата не лишуть! Кричать мені діти.
Заливаюсь сльозами і вибухають мозги
Не можу я просто, так взяти й піти.
Не настав мабуть час,
Бог дорогу мою ще відклав!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2022
автор: Meryenn