Ото ж у Україні й козаки!
Завзяті, чесні хлопці - не кацапи!
Міцні, розумні, постаттю стрункі, -
Куди тим москалям ще воювати..?
Підкови гнуть рукою, як млинець
Смачний, що ще налисник називають...
Шаблюкою, як стиглий холодець,
Всіх ворогів шинкують-нарізають
За нашу рідну землю, за дівчат,
Дітей, що катували ті істоти,
За кров, жахи, домівки, безліч втрат...
До ненависті - миті від скорботи!..
До ненависті лютої, без сліз,
Без зайвих слів, а з відголоском смерті
В палаючому погляді із гріз,
Із блискавок, що здатні всіх пожерти,
Спалити вщент, втоптати у багно,
У сталь, у землю рідну з колосками...
І... все... Забути знову, як кіно,
Що десь було... Не поряд, і не з нами...
Сади садити, сіяти овес
У чисте вільне поле українське...
Та більше - в тиші скованих сердець
Ту тугу заминати наодинці
Про все минуле... з біллю поховань
Своїх нащадків, що уже не встали...
Залишились, мов сльози виправдань,
Обабіч душі лиш хрестами стали:
Невинні душі, сизі та німі, -
Безглузді втрати, та задля свободи,
Здобутої в нав'язаній війні
Чужих істот на вільнії народи...
Бо ж в Україні славні козаки,
Міцний народ, нездоланий та славний,
Незламна дух та воля на віки,
А поля й неба - кольори державні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944364
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2022
автор: Володимир Науменко