Балада про землю
Я бачу світ, Новий Завіт стікає...
Любов з тавром сиріт в пітьмі блукає
Шукає свого прихистку дарма,
В зачинених серцях його нема
Гойя-гей
Зневіра небо ґратами закрила
Там ангели ламають свої крила
І падають на попелища мрій,
Де стогне у вогні, біді своїй
Моя земля.
Позбавлені собою головного,
Ми так і не навчилися нічого...
Ми ходимо по колах маячні,
По вінця в цій війні, чи в тій вині...
Гейя-гойя
А ти усе прощала і прощала,
Та ми прощені знову розпинали...
У надрах твоїх ран пульсує біль,
І ми на них, ми сиплем, сиплем сіль,
Моя земля!
Брідж: Ми знаємо, ми вміємо
Красою слова, мріями...
Чому, йдучи до вищого,
Лише псуємо й нищимо?..
Я бачу сон — усі кордони впали,
Новий закон на небі укладали:
Любов — наш дім без стін і без вікон,
Ми всі тепер навіки той закон.
І все тепер, не смію прокидатись,
Ну що ж, прийшла пора тут залишатись,
Де синь небес у золотих полях,
Назавжди в мирі небо і земля,
Моя земля
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944166
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2022
автор: Ніколя Петрович