[i]В одному із моїх творів йшлося про етногенетику у звязку з
останніми подіями в Україні, а саме: інтервенцією "старшого
брата" на нашу землю. У вірші згадувалось і про генетику наших народів...
На прохання читачів плдаю уривок зі статті мого колеги проф. Б.П.Мацелюха
на цю тему, оприлюдненої недавно на сторінках його останньої
збірки "ОРІОН УКРАЇНИ", рецензованої мною в журналі "Світогляд".
Згоду на оголошення тексту люб'язно дав сам автор.[/i]
[b] Етногенез українців. [/b]Згідно з сучасними найбільш доказовими публікаціями українці виникли в V – VIII ст. ще до появи першої української держави Київської Русі із східнослов`янських племен, які проживали на території сучасної України і займалися скотарством і землеробством. В цьому союзі східнослов`янських племен були анти (IV – VII cт., землі між Дністром і Бугом), поляни (VI – IX ст., правобережжя Дніпра), деревляни (VI – X ст., українське Полісся) і сіверяни (VIII – X ст., басейн річки Десни та над течіями річок Сейму, Сули, Псла і Ворскли). Домінуючу і об`єднавчу роль серед названих племен відіграли поляни, центром землі яких був Київ.
Значно раніше на території сучасної України, особливо в Причорномор`ї, тимчасово проживали численні кочові племена: кімерійці (ІХ – VII ст. до н.е., між Дніпром і Доном) – давноіранський кочовий народ, генетично близький до скіфів; скіфи (VIIІ ст. до н.е. – IV ст. н.е., Причорномор`я) – кочовий іраномовний народ із Азії, який витіснив кімерійців і був знищений готами; сармати (ІІ ст. до н.е. – IV ст. н.е., Причорномор`я) – кочові іраномовні племена, витіснені готами; готи (II – ІV ст.) – союз східногерманських племен; гуни (IV – V ст.) – кочові тюркомовні племена. Азійська теорія про етногенез українців не витримує критики. Незначна роль мов кочових племен спостерігається в словниковому запасі української мови.
Належність українців до слов`ян – найбільшої в Європі спільноти однієї мовної групи, підтверджується також спорідненістю мови і генетично.
Тут слід згадати також про більш ранню Трипільську-Кукутені культуру (5500 – 2750 р. до н.е.) між Карпатами і Дніпром, землеробсько-скотарські племена якої прийшли із Балкан і асимілювалися з місцевими культурами, про що свідчить також гаплогрупа ДНК І2.
Київська Русь – східноєвропейська держава в IX-XIII ст. зі столицею Київ. Історик Михайло Грушевський спростував брехню московських вчених про «Киевскую Русь – колыбель трех народов», оскільки це держава одної українсько-руської народності. Тільки Україна є спадкоємницею тисячолітньої Русі, в якій проживав український етнос. Тому М. Грушевський перший запропонував назву даної держави «Україна-Русь».
[b] Етногенез росіян. [/b]Росіяни (москвини, московити, великороси, русскіє) – гетерогенний етнос, який утворився в XV – XVI cт. із угро-фінських і тюркських племен з незначними домішками слов`ян, що проживали на території північно-східної Європи, русифікованих імперською політикою уряду Росії і православної церкви. У літописі XI ст. перелічені дикі московські племена угро-фінського походження: чудь, лівь, водь, ямь. чухна, вєсь, пєрмь, мурома, мор¬два, мокша, мєщєра, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, ерзя і самоядь. Слов'янських могил до X ст. не знайдено ніде в Московщині (археолог А. Спіцин).
Московське князівство або Московія відокремилося від уділу Юрія Долгорукого Володимиро-Суздальського князівства в ХІІІ ст., найдавнішими жителями якого були угро-фінські племена. Засновником і першим удільним князем на Московії був син Олександра Невського Данило, який отримав ханський ярлик в 1277 р. і вважався васалом Золотої Орди після завоювання краю в 1237 р. ханом Батиєм. Московські князі повністю підкорялися останньому і одружувалися на татарках. Давню історію російського народу об`єктивно описав В. Білінський в трьохтомному романі-дослідженні «Країна Моксель, або Московія» (2006, 2008, 2015).
Сьогодні більшість прізвищ москвинів є фінськими і татарськими, особливо серед аристократії. Російський письменник Ф. Достоєвський вважав, що «Ми, москвини, в Європі – гості, а в Азії ми – вдома». Московські історики М. Карамзін, М. Покровський і В. Ключевський стверджують, що власне татари створили московську державу.
Згідно антропології москвини за походженням належать до молодої мисливської, а українці – до давньої рільничої культур. Ці дві культури з давен протистоять одна одній як у духовному, так і фізичному житті. Європейці українці відрізняються від москвинів азійської раси ростом (170,9 і 161,5 см в середньому, відповідно) і формою голови (брахоцефальністю і доліхоцефальністю, відповідно). Азійське походження москвинів підтверджує також переважання їхньої групи крові В над іншими групами. Українці мають в більшості групу крові А.
Більшість сучасних географічних назв на Московщині, особливо озер і річок – фінські. Назва "Москва" у фінській мові означає "каламутна вода".
Московські князі, а пізніше і прості люди масово одружувалися з татарками.
[b]Украї́нська мова [/b](історичні назви — ру́ська, руси́нська) – одна із найдавніших індоєвропейських мов у складі праслов`янської мовної
єдності, із якої вона почала виділятися і розвиватися приблизно в ІІІ тис. до н.е., остаточно ставши незалежною в VI – VII ст. Походження української мови із праслов`янської узгоджується з іншими критеріями – аналізом древньої ДНК, Трипільською культурою та іншими показниками і воно набуло найбільшої популярності серед мовознавців (Ю. Шевельов).
Відомий мовознавець К.М. Тищенко на основі об`єктивних даних прийшов до висновку, що українська мова відображає формування українців як етносу в VI – XVI ст. шляхом інтеграції діалектів трьох слов'янських племен – полян, деревлян та сіверян за участі груп іраномовного та тюркомовного степового населення (Правда про походження української мови // Український тиждень. – 2012. – №39. – С. 22–64).
Розмовна українська мова вживалася у щоденному побуті жителів Київської Русі і України і знайшла своє відображення на стінах Київської Софії.
Зачинателем сучасної української літературної мови був письменник, поет, драматург і громадський діяч Іван Котляревський, який у своїх творах "Енеїда", "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" успішно використав київсько-полтавську селянську говірку.
Проте основоположна роль у становленні сучасної української літературної мови належить Тарасові Шевченкові, який поєднав народно-розмовну мову із засобами українського фольклору, розширив її виражальні можливості і створив високий і урочистий поетичний стиль.
Відомий мовознавець В.В. Німчук зробив вагомий внесок в дослідження пам`яток української мови найдавнішого періоду (Історія української мови. Хрестоматія X – XIII ст. Житомир: Полісся, 2015. – 352 с.) і в реформу українського правопису, знищеного в 1933 р. разом із розстріляними авторами Словника української мови.
У XVII – XXI ст. українська мова зазнала репресій і заборони з боку польської та російської влади. Починаючи із XVII ст. і до сьогоднішнього дня царі, вожді, правителі та уряди царської і більшовицької Росії сотні раз видавали накази і втілювали їх у життя про заборону українських книжок на території держави. Для прикладу можна привести укази Петра І (1720), Катерини П (1762), Валуєвський циркуляр (1863) і Ємський указ Олександра П (1876) про заборону друкування і ввозу з-за кордону української літератури. Ця імперська політика продовжується сьогодні в суверенній Україні представниками п`ятої колони і депутатами партії ОПЗЖ у Верховній Раді України при сприянні монобільшості «Слуг народу».
Українська мова вважається однією із найкрасивіших мов у світі і була визнана на мовному конкурсі в Італії другою за мелодійністю мовою світу після італійської.
[b] Російська мова. [b][/b][/b]Ця мова походить від церковнослов'я́нської мо́ви, створеної на основі давніх болгарських діалектів Кирилом і Мефодієм як мертва південнослов'янська писемно-літературна мова (XIV – XVIII ст.), якою в ІХ ст. була перекладена Біблія. Майже половину словникового запасу російської мови становлять слова церковнослов`янської мови. Уrраїнська і російська мови споріднені лексично лише на 60 %. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови: східнослов'янський, болгарський, македонський, сербський, хорватський глаголичний, чеський, румунський.
Церковнослов'янська мова не була розмовною мовою Київської Русі і України чи інших слов'янських держав, а виконувала лише функції уніфікованої мови літератури (як латина у середньовічній Західній Європі).
Сьогодні російські мовознавці вважають сучасну російську мову слов'яно-фінським койне з великим тюркським і монгольським впливом, а також витоком староболгарської або церковнослов'янської мови. Сучасну літературну російську мову вони вважають штучним кабінетним винаходом на основі двох вказаних вище мов-джерел.
[b]Гаплогрупи українців.[/b] На основі нуклеотидної послідовності певних пучків ДНК статевої Y-хромосоми, яка передається тільки від батька до сина, стало можливим для генетиків простежити появу окремих мутаційних змін в процесі еволюції та міграції населення на нашій планеті. Згідно даних сучасної ДНК-генеалогії населення України є носієм біля десяти гаплогруп, серед яких значно переважають за кількістю R1a (53 %) та І2 (24–27 %).
Вчені вважають, що мутація М420 гаплогрупи R1a виникла приблизно 22-25 тис. р. тому в Євразії, а субклад М417 (R1a1a1) – приблизно 5,8 тис. р. тому в степах України. У Східній Європі ця група переважає серед населення України і Польщі і вона строго корелює з поширенням індоєвропейських мов. На цій підставі гаплогрупа R1a названа вченими «східнослов’янською» і «арійською».
Гіпотеза про масове поширення гаплогрупи R1a із теренів Надчорномор’я на захід, південь і схід доповнюється також поширенням індоєвропейської мови і кераміки. Південна частина України не була покрита останнім льодовиком, який закінчився 10–11 тис. років тому, і тому тут розвинулося скотарство і землеробство завдяки одомашненню коня і освоєнню колеса, виникла Трипільська культура, що привело до значного збільшення населення і початку великого переселення народів.
Спенсер Веллс, директор Генографічного проекту в «National Geographic», і відомий генетик Пітер Форстер стверджують, що тільки на теренах півдня України або на Іберійському півострові (Іспанія) можна було сховатися людям і вижити від холоду під час останнього льодовика, а звідси здійснити широку експансію і поширити гаплогрупу R1a в Центральній і Східній Європі, а також в Середній і Південній Азії. Дана гаплогрупа зустрічається серед лижичан (63 %), поляків (56 %) і білорусів (50 %), а також кубанських ногайців (50 %).
Археолог та етнограф, знавець індоєвропейської лінгвістики Марія Ґімбутас запропонувала курганну гіпотезу про степову зону України як прабатьківщину індоєвропейців.
Вчені вважають, що саме звідси переселенці добралися до Межиріччя і створили там в 4-3 тисячолітті до н.е. найдавнішу шумерську цивілізацію.
Індійські вчені визнають, що Веди і санскрит принесені зі Сходу, і що останній має багато слів, споріднених з українською мовою. Серед вищих каст іноземних поневолювачів Індії, брахманів Західної Бенгалії і Уттар-Прадеш, носіями групи R1a є 72 % і 67 %, відповідно.
Друга гаплогрупа І2 умовно названа «балканською», оскільки мутація у цій групі виникла приблизно 27 тис. р. тому і вона зустрічається з частотою більше 50 % серед населення Боснії–Герцеговини, Сербії і Хорватії. Гаплогрупа І2а2 (М423) названа трипільською. Вона появилася значно пізніше (7,5 тис. р. тому) і поширилася серед південнослов’янських народів, а також серед румунів, молдаван і українців, тобто в межах території Трипільської культури, і з приходом індоєвропейців не зазнала пригнічення або витіснення. Серед населення північних москвинів вона зустрічається рідко (5 %).
Третьою за числом носіїв серед населення України є гаплогрупа Е1в1в1 (М35) – 7,4–8,6 %. Мутація М35 появилася 15,4–20,5 тис. р. тому у людей на Розі Африки і мігрувала із північної Африки до Європи через Синайський півострів, Середземномор’я і Балкани. Носії цієї гаплогрупи 284 переважають в Італії, Кіпрі, Греції, Македонії, Албанії і Болгарії (22–33 %).
Таким чином, дані ДНК-генеалогії в сукупності з аналізом мов і артефактами викопної кераміки дають можливість простежити за міграцією людей на нашій планеті впродовж тисячоліть. Український народ разом з іншими народами є носієм мутацій в "чрловічій" хромосомі та мтДНК, які виникли в різні часи і в різних регір=онах нашої планети, у тому числі й на теренах сучасної України. звідки ці мутації поширились на Захід, Південь і Схід Європи та Азії. Це свідчить і про можливі міграції носіїв таких мутацій - людей, як і людності назагал.
[b]Гаплогрупа росіян. [/b]За національними проектами, реалізованими американською компанією Family tree DNA – світовим лідером ДНК-тестів, гаплорупа N в більшій мірі охоплює Північ Євразії – фінно-угорські (68 %) та уральські народи (удмурти, буряти, татари та ін.) (23-56 %). Серед українців гаплогрупа N становить 6,9 %, а серед поляків – 5,3 %.
В Україні москвини «слов`янізувалися»: жінки народжували хлопчиків від чоловіків українців, а останні частинно асимілювалися і стали росіянами. Давнім прикладом може бути дружина Ярослава Мудрого Інґіґерда, онуки якої Святополк Із`яславович і Володимир Мономах мали різні гаплогрупи – I2a2 (балканська) і N (північна), відповідно. Гаплогрупа І2а2 становить 24-27 % серед українців і 5 % - серед росіян.. Потомки російської знаті від названих онуків Я. Мудрого Барятинські, Волконські, Оболенські, Шуйські, Карпови та інші мали гаплогрупу R1a1 слов`янського, а не угро-фінського походження.
Таким чином, росіяни – не східні слов`яни, а угри-фінни-удмурти-татари та інші північні народи, що мають специфічну мутацію у своєму геномі.
* * *
[b]Ментальність українців.[/b] Ментальності українців властиві такі основні риси: емоційність (домінування почуттів над інтелектом), толерантність (терпимість), працьовитість, любов до рідної землі, пошана до жінки і домашнього вогнища, мрійливо-споглядальне ставлення до оточуючого світу і тяжіння до європейського типу суспільних відносин.
Найбільш цінним в менталітеті українців можна вважати «одвічний демократизм» (роль громад у вирішенні життєво важливих проблем), органічне несприйняття тоталітаризму і надання важливого значення національній ідентичності, особистій свободі і творчому індивідуалізму. Пилип Орлик (1672-1742), генеральний писар (1702-1709) і гетьман війська Запорозького у вигнанні (1719-1742), - автор низки юридичних документів, які одержали назву Першої в світі Конституції. Цей історичний документ більше десятка років випередив конституцію шведів і значно більше часу – французів.
Поряд з позивними рисами менталітету українців існують також негативні прикмети. Юрій Шевельов у статті «Москва, Маросєйка» (1954) писав про «Три страшні вороги»: Москва, Кочубеївщина і український провінціалізм. В українському суспільстві спостерігається протиріччя між діячами культури, політиками і релігійними організаціями, егоїзм («два претенденти, а три гетьмани»), рабська психологія і байдужість громадян.
Сьогодні в час глобалізму велику роль в одурманенні громадян відіграють ЗМІ і їх власники олігархи. Яскравим прикладом «дебілізму» суспільства є обрання карлика і блазня президентом України, його успішне захоплення усіх гілок влади і намагання стати єдиним диктатором держави на зразок В. Путіна і О. Лукашенка. Оновлення української нації все-таки відбувається, хоч у дуже сповільненому темпі. Вороттю України в недалеке безправне минуле не бувати.
[b] Ментальність росіян[/b]. Стадність як тваринний інстинкт властивий росіянам, який створює оману захищеності: нещасний селянин чи робітник переповнений гордістю не за своє «заможне життя», а за велич і міць Росії, яка може за одну мить стерти з лиця землі найбільшу і наймогутнішу державу США за допомогою атомної чи водневої бомб. Така риса росіян позбавляє їх страху відповідальності за свої антигуманні вчинки.
Російські царі і правителі приписали собі і своєму народові месіанство – надзвичайну роль в історії людства: порятунок від глобальних небезпек. Протягом минулих століть і сьогодні ця роль яскраво проявляється в загарбанні чужих земель, диктатурі влади і боротьбі з демократією. Російська православна церква називає себе другим Римом, старається стати центром православної віри у світі і проводить разом із кремлівським урядом експансіоністську політику.
На всіх рівнях державної і суспільної організації з давніх часів проявляється ще одна негативна риса характеру росіян – брехливість і хитрість. Починаючи від президента РФ В. Путіна і його найближчого оточення і закінчуючи рядовими політиками і працівниками ЗМІ, щодня і щохвилини можна почути цю мерзенну брехню і незавуальовані підлість і хитрість, перекручення історичних фактів і неприховану агресивність. Росіяни без почуття найменшої ганьби і совісті приписують собі чужі досягнення в науці, релігії, історії тощо.
Підлість, ненависть і високомірно зневажливе ставлення до оточуючих країн і народів. Французький історик Ю. Міхелет вважає, що "Москвин не має найвартнішого, що має людина – це здібності відчувати моральне добро і зло. А ця здібність є основою всієї людської культури»."Ми, москвини, ані східний, ані західний народ; ми – якась нісенітниця" (О. Розанов). Московська держава протягом своєї історії постійно веде загарбницькі війни із сусідніми народами, розширивши свої кордони до Арктики, Кавказу, Сибіру, Далекого Сходу і Аляски і асимілювавши автохтонне населення. В Санкт-Петербурзі на пам`ятній металевій дошці храму Спаса на Крові викарбовано головні події з історії Росії такими словами: «Завоевание..., покорение..., присоединение... Кавказа, Сибири, Казани» і т.д. Сьогодні черговими жертвами московської агресії стали Молдова, Грузія, Україна і Сирія.
Володимиро-московські князі проявляли надзвичайну жорстокість у ставленні до завойованого населення Русі і Києва. Олександр Невський, прийомний син хана Батия, вирізав половину населення Новгорода за відмову підкорятися орді. Звірства, вчинені князем Андрієм Боголюбським, приголомшують і шокують нормальних людей. Цар Іван IV вирізав мирне населення Казані, за що його татари назвали «касаб» (живодер) і звідки пішла назва москалів «кацапи».
Договори з московськими царями, згідно заключенню Бісмарка, не вартують паперу, на якому вони написані. Переяславський договір Богдана Хмельницького від 1654 р. з царем Олексієм Михайловичем може бути таким прикладом. Письменник Павло Правий охарактеризував в інтернеті (2015) підлість росіян як ментальність нації. Український народ зазнавав численних жертв і втрат від Росії протягом всієї історії: Батурин (1708), Запорозька Січ (1775), Крути (1918), Київ (Муравйов, 1918), Соловки (1923), Голодомор (1932-33), Сандармох (1937-38), Биківня (1937-41), тюрми в Західній Україні (1941), концтабори ГУЛАГу і висилка в Сибір... є свідками десятків мільйонів жертв українців, замордованих режимами царської і комуністичної Росії.
Сьогодні значна більшість росіян вороже відноситься до українців. Я мав можливість особисто пересвідчитися у ставленні росіян до українців. В 1950-1954 рр. я відбував термін ув`язнення в концтаборах Воркути, де зустрічався з різними представниками так званої «контри» російського народу (генералами, письменниками, педагогами, робітниками і селянами) і проводив з ними відверті дискусії на різні теми. Ні один росіянин, на відміну від литовців, латишів і естонців, не погоджувався на здобуття Україною незалежності від Росії. Навіть Cолженіцин Олександр Ісайович, відомий політичний в`язень, російський письменник, громадський і політичний діяч, лауреат Нобелівської премії, автор «Архіпелагу ГУЛАГ» не визнавав голодомору як геноциду українського народу, здійсненого Кремлем, і права українців на незалежну державу. Ось такий імперський і шовіністичний дух просякнув до кісткового мозку кожного росіянина.
Павло Штепа у своїй книзі («Московство, його походження, зміст, форми й історична тяглість», 1968 р., Торонто, Канада) на підставі приведеного вище матеріалу зробив такий висновок: «Ніколи не було, нема і бути не може союзу України з Московщиною. Не може бути, хоч би й хотіла Україна. Не може, бо український і московський народи — це дві протилежності, які самі себе взаємно заперечують в усіх, без винятку, царинах життя. А над усе в найголовнішій — в царині духовній. Ніхто і ніщо не зможе привести до союзу України з Московщиною, як ніхто і ніщо не зможе призвести до союзу Христа з антихристом, християнство з сатанинством, релігію з безбожництвом, добро зі злом, правди з брехнею, любов з ненавистю, жорстокість з лагідністю». Москвинам спадково притаманні ледарство, волоцюзство, безвласність, агресивність і злодійство.
Карл Маркс у своїй фундаментальній праці "Тайная дипломатическая история XVIII столетия", опублікованій російською мовою тільки через сто років, писав про Росію: "Московия была воспитана и выросла в ужасной и гнусной школе монгольского рабства. Даже после своего освобождения Московия продолжала играть роль раба, ставшего господином. Впоследствии Петр Великий сочетал политическое искусство монгольского раба с гордыми стремлениями монгольского властелина, которому Чингисхан завещал осуществить план завоевания мира".
В честь хрещення України-Руси в 988 р. росіяни поставили в Москві пам`ятник Володимиру Великому, не маючи жодного відношення до цієї події, оскільки Москви і Московії в цей час ще не існувало на карті.
В. Путін всупереч об`єктивним даним археології, історії, філології, генетики та інших наук вважає українців і росіян одним народом, які повинні жити в одній державі. Він називає Причорномор`я і східну частину України «исконно русскими территориями» і мріє їх загарбати в майбутньому. Українську ідентичність, згідно недолугим роздумам Путіна, сформували поляки на чолі з графом Потоцьким. Суверенну Україну вважає «несостоявшимся псевдогосударством» і заперечує безпосередню участь частин російської армії і російської зброї у війні на Донбасі. Російський диктатор з усіх сил старається відродити Росію як могутню імперську державу в рамках бувшого СРСР. Ні одному народу в світі не випало на долю мати такого агресивного, жорстокого і підлого сусіда, як українцям. Могутність останньої в світі російської імперії починає хитатися із-за політичних і економічних процесів, які відбуваються всередині країни, так і за її межами. В недалекому майбутньому ми будемо свідками остаточного розпаду імперії зла і тьми, яку порівнюють з країною Мордор, описаною британським письменником Дж.Р.Р. Толкіним.
Богдан Мацелюх,
чл.-кор. НАН України,
член НСПУ, професор.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2022
автор: Олекса Удайко