Молюсь і злюсь хіба таке можливо?
Прошу прощення, але розриває лють!
Вбивають, нищать рідну Україну…
Простить? Ні, Боже, цього не прощу!
Ракети цілять точно у будинки,
Доквола тільки кров, розруха і біда.
Втопає у сльозах моя країна,
А я повинна «возлюбити москаля?»
О, Боже, я не можу просто я не можу,
Не можу милосердною у цю хвилину буть...
Навіщо все це? Боженько, навіщо?
Навіщо орки ці на нашу землю йдуть?
Нехай розвернуться й тікають,
Нехай ідуть в свої хати із нашої землі,
Якщо ж в атаку йдуть й ракетами кидають,
То милосердною до них не буть мені!
Всіх мародерів, вбивць й тупоголових,
Які іще в своє болото не втекли,
Я проклинаю! Чуєш, небо, проклинаю!
Не хочу! Я не хочу, щоб вони жили!
Немає милості до них, немає!
Не маю милості до цього зла!
Вся Україна чернь цю проклинає,
За те, що через них у нас тепер біда.
Прощення?! Боже, прошу розуміння!
Прошу, мене ти, Боже, зрозумій -
Не можу, «возлюбить» не можу,
Те зло, якому треба дати бій!
31.03.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943922
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2022
автор: Північна