Все встало від гурту того,
Піднялися з оков ночі.
А, що наші очі ?
Вони не змикалися, отче,
Вони чекали на участь таку,
Вони стали кам'яними
Взірцями нашими.
Небо, небо, любе небо,
Що тої сволоти хочуть від тебе?
Зорі, зорі, сумні зорі,
Що той ірод хоче в морі?
Він прийшов не вершити добро —
стискати серце доброго,
несамовитого народу.
Море, море, морська царице,
Дай їм скуштувати себе.
Посейдон — батько морський,
Ну же, великою рукою,
Мов скелястою ногою,
Завдай їм силу-силенну.
Страшно?
- Ні. Поки можу я собою жити,
Поки можу я любити,
Страх не зможе стати мною.
15.03.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2022
автор: Олег Поборець