Життя нагадує якийсь шалений сюр,
Немов щоразу збитими коліньми об бордюр,
Я йду одна по Києву із паспортом в руці,
І зупиняють мене хлопці-молодці.
Хто міг би уявити хоч колись
Весною по безлюдному Хрещатику пройтись,
Й нікого - біля Золотих Воріт,
Й лиш пам'ятник Шевченку шле привіт,
Мости закриті, зупинилося Метро,
Це не час пік - це повне дно.
Це - гірше від локдауна страшна картина,
Як можна Київ взяти, та й покинуть?
Мости, парк Рильського, Поділ та Оболонь
Не віддавай, ти до кінця його боронь,
Тарасівську, Березняки і Кільцеву,
І навіть з Гірки Володимирськой траву,
Ліси, "Чернігівську", Печерськ і Харківський масив,
І Лівий Берег, що своїм оголосив,
Поштову Площу, річковий вокзал,
ВДНГ, Сирець, Славутич та Причал,
І Набережну від "Табачки" до "Фармака" -
Не віддавай сутулим тим собакам.
Я українка й так пишаюся собою,
Задля безпеки міста взяла в руки зброю,
І не ховаюсь, не тікаю, не біжу,
Сама-одна і вдень, й вночі ходжу.
Такої тиші навкруги
Тут не було спокон віків,
Лише покинуті автівки,
І вітром носяться листівки.
Коли закінчиться війна,
То перше, що зроблю сама,
На цілий день у Гідропарк приїду,
Й з Дніпром я матиму бесіду.
Й по набережці пішки, а не у авто,
Бо я без Києва - ніхто,
Його я на машині, пішки й комбо,
Його я знаю від народження свойого,
І рідні всі тут вулиці, мости, дороги,
І не віддам його ніколи і нікому,
Я під дощем, і в плюс, і мінус тридцять,
Мені завжди приємно Києвом пройтися,
У миті радості і від образи зуби стисну,
Сама чи не сама, але іду бродити містом.
Бруківку полірую кедами й асфальт,
І десь дівається і сум, й печаль,
У заметіль, чи сракопад, туман та спеку,
Лиш тут я відчуваю дім й безпеку.
І не вкладається у мене в голові,
Як можна його небо ракетами сікти?
Так хочу плюнути у ті ворожі рожі,
Й сказати, Київ вистоїть, нам Бог поможе.
І як мантра щодень кажу одне-єдине:
Все буде Київ. І все буде Україна.
Київ чарівним є о будь-якій порі,
Моє це місце сили, що не говори,
І я не можу навіть приблизно сказати,
З початку року скільки кілометрів встигла намотати,
І сподіваюсь дуже-дуже щиро,
Що ця війна закінчиться вже Миром,
І Київ стане ще красивішим і чистим,
Але залишиться так само особистим.
Моїм. Твоїм. Її. Його і Нашим,
Й не буде він залежати від раші.
28.03.22 р., Київ
[i][i][/i][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943534
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2022
автор: Маргарита Мельничук