Не рахую дні тижня і дати.
Новий відлік і вимір - війна.
Батьківщину та матір обрати -
Нìяк. Землю та вись обійма,
До грудей пригорта, як дитину,
Бороню від знегоди й біди;
Час настав захищати країну
Від смердючої мокші-орди.
Нездоланнність міцнішає люттю,
Шал шляхетний підносить любов.
"Душу й тіло положимо..." - суттю,
Врешті, сповнені. Скраплена кров
Стугонить - у військових, цивільних,
Нищить ворога вщент, назавджи.
Не здолати соборних і вільних
Українців. До скону орди
Як один, употужнені люттю,
Укорінені в небо і твердь,
Душі й плоть наші сповнені суттю.
Мокшу нищимо вщент і на дерть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943314
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2022
автор: Левиця