Боже! Навіщо нам оце усе.
Хіба немає щастя жити,
чи може проповідь спасе,
чи нам підкаже "не тужити"
Навіщо , Боже!
Білий день нам перетворюють у ніч.
Чи це не день? Бо жар як піч,
у в ньому тисячі людей
згоряють мовби ті свічки
і в небі нові зірочки,...
як душі згинутих дітей.
Чи може я мовчать повинен?
То може, Боже, то не скрута,
чи то, не біль, чи не отрута
чи може я у чомусь винен?
Тоді навіщо весь народ,
кидаєш в попіл недогарком*.
Навішо нам оцей набрід**
безумний, з розумом як скалки***.
Хіба не бачиш, як брати...вбивають нас
і наші душі злітають в небо до святих,
а в пекло линуть їхні душі...
Та це не радує мене.
Пробач, мій Боже, я людина.
Життя одне, воно святе,
але болить... як б'ють у спину.
Прошу тебе, додай мі сил,
щоб перемога була в нас.
Нічого я б і не просив
але, пробач, такий вже час.
*Недогарок - Те, що остаточно не згоріло, залишки після пожежі
**Набрід - ( рос. Сброд) Нікчемні, шкідливі для суспільства люди.
***Скалка - заноза (рос.)
О. Демченко
19.03.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942804
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2022
автор: Dema