Затишна, тепла, земле моя,
Як паляниця у долонях.
Пiд сонцем довгими вiками
Росла дiтьми, була батьками.
Ти квiтла пишними садами,
Тягнулась до неба горами,
Ти розливалася морями
I золотилася полями.
Та страшна трапилась година,
Коли здригнулася країна,
Коли iз посмiшкой кривавой,
Немов щурiв скажена зграя,
Нещадний ворог увiрвався,
Зубами в горло вiн вгризався,
Палив вогнем убивчим землю
Та руйнував мою оселю,
Вбивав синiв, батькiв i братiв,
Вiд злостi розпалив багаття,
Щоб зникло все, що ми любили,
Що берегли i боронили.
Та вiн не знав, що наша сила –
То невмируща Україна,
Яка, немов небiсна мати,
Зумiла всiх нас об’єднати.
Що наша сила у свободi,
У правдi, мрiях i народi.
Немає в свiтi той армади,
Щоб нашу долю зруйнувати.
Я знаю, згине вража зграя,
Бо злiсть сама себе вбиває.
А нашим лицарям безсмертним
Весь свiт складатиме легенди.
Благая звiстка пролунає
Що знов життя перемагає,
Життя в свободi i любовi.
I мир, i лагiд в кожнiм домi.
I знову жито зеленiє,
I знов струмки дзвенять в долинi,
I над полями пiсня лине.
Все є i буде Україна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942752
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2022
автор: Емма Конвалiя