Ти знаєш, я веду тут діалог сама з собою,
І вже по звуку залпу відрізняю зброю.
Молюсь, коли сирена завиває,
Та знаю, що усе ми подолаєм.
Весна цьогоріч обернулася зимою,
А хочу так сказати: "Ми з тобою...",
Але, назло та всупереч всьому,
Тут я одна зустріну цю весну.
У кросах бігаю та падаю в снігу,
І куртку тижня два ношу одну,
А ще курю, пускаю в небо дим,
І взагалі живу лиш днем одним,
Затерпли руки, що тримають автомат,
І через слово рветься щирий мат,
То хто я є, і що я роблю тут сама?
Шукаю відповідь, коли закінчиться війна,
Чекаю, коли влупить "Байрактар" наш,
І з "руських ополченців" зробить фарш,
А ще чекаю дуже нашу Перемогу,
І вільну з Києва дорогу,
Щоб повернулись рідні й близькі люди,
І взагалі, хай мир усім нам буде.
І, хочу ще сказать тобі одну важливу суть:
Якщо тобі потрібна я, то до кінця вже буду тут.
Чекаю, що прийде весна, прийде,
А сніг в обличчя все мете,
І знову мінус десять уночі,
А в змерзлих пальцях не тримаються ключі,
І з лісу віє та зимова прохолода,
І до весни далеко ще, по-ходу,
Велику вороги ще обіцяють нам атаку,
А ватажок їх схожий на макаку, -
Над ядерною кнопкою тримає палець старий хрич,
Але як переможем - з мене могорич.
Ми переможем, я тобі клянуся,
Ми сильні, горді, "не піддамся - всруся",
Ми будем пити каву і сміятись,
І на пісочку теплому валятись,
Ми зорі порахуємо у серпні всі і кожну,
Та головне, ми скоро переможем.
І перестанемо від пострілів здригатись,
Й від вибухів в метро ховатись.
На Київ мають замахнутись ще ці орки,
Але в черговий раз ми завдамо їм порки,
Й на честь Великої Події
По списку я здійсню свої всі мрії:
По-перше, підійду і, не ховаючись,
Потисну руку й вип'ю каву, вибачаючись,
Із тою, що казала: "Ну тримайтеся!
Кому Ви стоїте тут, посміхаєтесь?",
А потім я приїду і з тобою
Займемося, нарешті, вже любов'ю,
І заведу собі собаку-хаскі,
І припини свої ти жарти пласкі,
А ще отримаю права, та не жартуй,
І припини хреститись і казать весь час: "Рятуй!".
І стану гроші тринькать я на право і на ліво,
Якщо зробити зможе це мене щасливой,
І книжку допишу, як обіцяла,
І, скільки не зроблю, все буде мало.
Ми потанцюємо під Свєту Лободу,
Та ще пізнаємо свободу на усю!
Я буду дихати на повні груди,
І все повітря мало мені буде,
І буду спати в ліжку "два на два",
Але з тобою, - не сама,
І більш не запізнюся на роботу,
І пофарбую вдома ті старі ворота,
Підлогу вимию, і книгу дочитаю,
І та самотність вже не так лякає,
Нехай близьких немає друзів,
Але тепер немає і ілюзій,
Нехай сама, але не пофіг з ким,
І виявився світ таким крихким...
Повірю не словам, а лише фактам,
Та видалю із телефона неактивні всі контакти,
Ремонт зроблю, куплю собі ще дачу,
І через якусь хрінь я більше не заплачу,
Палити кину, стану кращою людиною,
І Перемога є тому причиною.
Війна міняє, хочеш чи не хочеш,
"На мило шило, - з мене ти регочеш",
Але ти робиш це дарма,
Бо вже тепер крута твоя мала.
Доросла. Самостійна. Незалежна,
Але кохає ще тебе безмежно.
Прикинь, я ношу зброю й маю дозвіл,
І більше не лякає мене постріл,
Не спати можу декілька ночей,
Й навичилася нових речей:
Обходитись без всього. І без тебе,
Віддать своє життя за Землю й Небо,
Літати. Вірити. Прощати,
Та іноді іще - думки читати.
Приходь, тут "Айкос", мед, вино
Затягують мене на дно,
Тут із навушників рубає NЮ та "Без обмежень",
І тільки очі палять вже без попереджень,
Приходь, тут холодно самій, -
Стомилась без твоїх обійм,
Тебе чекаю й, може, лише через тебе
Я захищаю наші Землю й Небо.
Сама я подарую тобі квіти ті,
Як переможцю Третьої війни.
І стану на коліна на землі,
Все буде. Переможемо самі.
Ношу на рукаві я стрічку жовту ту,
І, як у "Танках", так ненавиджу арту.
Приходь, закінчимо війну, і хай обзаведемось шрамами,
Приходь, ми будем переможцями і ветеранами.
11.03.22 р., Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942127
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2022
автор: Маргарита Мельничук