А хочеться, як в дитинстві,
Під ковдру залізти з носом.
Я вірю, таких одиниці.
Нехай нас не буде зовсім.
Та поки я ще боюся,
Стискаючи ляльку міцно,
Наш час вже давно відбувся,
Показуючи, що дійсне.
Та треба зібрати волю
В кулак і, немов пружину,
Стиснути міцно. Ворог,
Як сунеться, то загине.
Хай знає, тремтить від страху,
Що навіть якщо і лячно,
Я зможу послати трохи,
А може і дуже смачно.
Нехай удар у спину,
Вогонь, вода і мідь.
Та ворога зупинить
Козацька наша міць.
Нам страшно, але тримаймось
Гуртом, наче ті спартанці.
Колись ми зустрінем старість
Й проводимо її танцем.
Хоч в пріоритеті спокій,
Та загнаній в кут тварині
Стає все приблизно пофіг.
А я - я лише людина.
Людина з оскалом звіра,
Коли не дають мені спокій.
І кожен із нас, я вірю,
Точно такий, до поки
Сусід, що назвався братом,
Е лізе в твою садибу,
Не хоче усе забрати.
Інакше – його на дибу.
Нехай удар у спину,
Вогонь, вода і мідь.
Та ворога зупинить
Козацька наша міць.
13.02.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942033
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2022
автор: С. Стекленёв