Бог там сидить в зруйнованім підвалі,
Де до матусі тулиться дитя…
Він у будівлі, що замінували,
Втирає сльози людям із лиця.
Бог на війні. Десь там, поміж рядами
Свою утіху раненим дає.
З бабусями Він, з дітьми, з матерями,
Поміж окопів з воїном живе.
Бог не сховався, Він не спить. Він плаче:
Його творіння губить стільки (!..) душ.
А все могло би, може буть інакше!
Допомогти нам хоче Іісус.
Свої пробиті руки простягає:
У Моїх ранах знайдете життя!
Земна людина тлінне обирає:
Вараву славить… О, прослав Христа!!!
Не слав себе, прохаю, Україно!
Пора схилитись до Христових ніг.
Невже загинеш в гордощах, Вкраїно?
Невже, невже?.. Прости нас, Боже, всіх!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941885
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2022
автор: Лілія Мандзюк