Чомусь весна ця запізнилась,
А я її давно так жду.
Та все ж я з цим уже змирилась,
Все ж близько, чую вже ходу.
Іде неспішно, ледь, повагом,
Деінде квіти розкида.
Красу цю робить одним махом,
Та поки ще не та весна.
Я так замріялась й не чула,
Як чайник фиркав на плиті.
Сльозу непрохану змахнула,
Та чай - розрада в самоті.
Зелений чай, краплика меду,
Відчула: краще на душі.
І знов дивуюся безладу,
Надворі знову сніг й дощі.
Повільно сніг ляга на квіти,
І знову в розпачі душа.
Та треба все це пережити,
Надія ще в душі жива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941661
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2022
автор: Н-А-Д-І-Я